Упродовж усіх років після перепоховання Т. Г. Шевченка українська громада творила величний меморіал поетові-пророку. Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій Горі було збудовано хату-сторожку для відвідувачів могили – “Тарасову світлицю”, яка стала першим народним музеєм поета, впорядковано його могилу і встановлено монументальний чавунний пам’ятник-хрест за проектом академіка В.Сичугова. Цей хрест вінчав Шевченкову усипальницю аж до 1923 року. З падінням Російської імперії постала реальна можливість українцям взяти Всенародну Святиню під опіку держави і першу таку спробу напровесні 1918 року зробив один із лідерів УНР Симон Петлюра, а 10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю.

Сучасного вигляду Шевченків меморіал набув влітку 1939 року із встановленням на могилі Кобзаря величного бронзового пам’ятника (скульптор М.Манізер, архітектор Є.Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори В.Кричевський і П.Костирко). Щороку музеї Шевченківського національного заповідника відвідують понад сто тисяч туристів з України і десятків зарубіжних країн, які на Тарасовій Горі відкривають для себе чарівний дивосвіт української культури одним із визначних творців якої був і залишається поетичний і художній геній Тараса Шевченка.